МАРІЧКА: Ми побачили фотографію Ганді на сторінці проекту Хочусобаку. Дізналися, де він живе – приїхали. Це такий невеликий притулок у приватному секторі в Солом’янському районі.

САШКО: Там знаходиться 22 собаки. 

МАРІЧКА: Ми приїхали туди дуже втомлені, приблизно о 21:30. Хвилювалися, що через це можемо ухвалити якесь дуже емоційне рішення або, навпаки, будемо черствими. Ми побачили Ганді – він заліз до нас на руки. Тепер ми знаємо, що він лізе на руки до всіх. Але тоді ми його побачили і вирішили, що він – наш.

Сашко – засновник ініціативи UAnimals. Він вирішив разом з фестивалем Molodiya робити показ соціальної реклами.  Я вийшла вся в сльозах після першого показу і тоді, напевно, зрозуміла, що я дуже хочу собаку. Я виросла з собаками – у мене в дитинстві було три, я мала дуже теплі взаємини з ними.

Я ходила з цією думкою. Я ж така – спочатку маю обміркувати все. А вже потім сказала про це рішення Сашку. 

САШКО: «Обміркувати» – це поки ми спускалися з кінотеатру на парковку (сміємося).

На фестивалі було багато соціальної реклами про безпритульних тварин. Тоді ми почали це питання обговорювати. Для мене це момент відповідальності, тому я сумнівався не стільки в тому, що треба брати, а в тому, як буде собаці і тому подібне.

Ми ці покази робили в різних містах, а Марічка побачила зі мною ролики в кожному окремому місті, тому це було вже виважене рішення. Зрозуміли, що все ж таки хочемо брати собаку. У нас насправді не було в голові інших варіантів. Рішення взяти собаку вже було рішенням взяти собаку саме з притулку.

МАРІЧКА: Ми живемо в однокімнатній квартирі: у нас студія і спальня. Ми віддаємо Ганді дуже багато любові, Сашко навіть інколи мене сварить, що я багато ношу його на руках. Але ми вирішили, що в нашу спальню він не буде заходити.

САШКО: Ми не те, щоб щось приховували від Ганді, бо він з нами і в душ іде. Але він – дуже ніжна собака. Якщо ти сидиш на дивані – він сидить поруч з тобою. І тоді ти розумієш, що ночувати він теж буде поруч з тобою. А ночувати з Ганді – це не та історія, де собака спокійно спить у ногах. Він постійно буде біля твого обличчя. Тому ми так вирішили.

У першу ніч була слізна істерика. Зараз я розумію, що це був спектакль (сміємося). У результаті ми взяли подушки та постіль і перейшли в студію, розклали там диван і спали разом. А потім він звик, що ми спимо окремо.

САШКО: Ганді – невеликий, місця йому більш ніж достатньо. У нього купа енергії, він гасає від куща до куща. Сьогодні, наприклад, ми їздили за місто до Маріччиних  батьків. То він там закопав свою іграшку, ми не змогли навіть знайти її.

Люди часто ставлять питання вільного місця в помешканні. Якщо мова іде про якусь величезну собаку, яка буде жити в однокімнатній квартирі – то з цим може бути проблема. Але тут все залежить від того, з чим порівнювати. Навіть для Ганді, з його невеликими розмірами, ідеальним було б місце, де він може побігати по полю. Але якщо порівнювати з притулком, де, щонайменше, 20 собак, чи з вулицею, де він провів частину свого життя, то все стає зрозуміло. Питання більше не в тому, чи вистачає йому місця, а чи вистачає йому ніжності і любові, так, щоб цей обмін відбувався.

З приводу імені – ми вирішили, що назвемо собаку Ганді десь на моменті вибору. Ми подумали, що це дуже зручно, тому що не знаючи, яка буде стать у собаки, Ганді може бути або Махатма або Індіра.

Потім ми моніторили сторінку «Хочу собаку», скидали одне одному фотографії. Мовляв, подивись, подивись на цю, ця підходить чи ні. І в якийсь момент побачили його фотографію і вирішили їхати. Приїхали в цей невеличкий притулок – там здебільшого були більші собаки. А Ганді – він дійсно такий кон’юнктурник. Здається, що він все робить тільки для тебе. Ганді відразу пішов нам на руки, почав гратися, і ми зрозуміли, що ця шалена придуркуватість – це те, що в нас сидить – це наш формат.

МАРІЧКА: У нього трохи підбита задня лапка. Його або хтось з ноги «тріснув», або просто вдарив. Там навіть є така маленька гуля, але ніби все нормально. Його знайшла жінка, у якої був цей притулок.

САШКО: Враховуючи його зовнішній вигляд, скоріше за все – це перше вуличне покоління. Мається на увазі, що його батьки могли десь загуляти.

З приводу соціалізації: уявіть, що у вас є друг, який дружить зі всіма. Якщо ви не хочете ні з ким спілкуватися, хочете бути самі – це проблема. Це ніби мати товариша, який заходить в заклад і з порогу викрикує: «Агов, я прийшов, давайте всі веселитися!». Люди дуже відкрито до нього ставляться і готові з ним гратися.

МАРІЧКА: З Ганді завжди можна домовитися. Ми намагаємося в день до нього заїхати – вигуляти. Він дуже любить людей, ця ніжність – це насправді плюс. Коли ти заходиш додому, а на тебе вилітає Ганді, скаче тобі просто на голову, інколи навіть перевертається і плюхається на підлогу.

МАРIЧКА: Він сильно переживає, плаче, коли ми йдемо. Часом намагаємося його з собою брати, він спокійно почувається в машині. В перші дні йому дуже важливо було, щоб ми разом були. Якщо його я гладжу, він підходить до Сашка та лапою каже: «гладь мене». Якщо його гладить Сашко, то Ганді потім підходить до мене.

В перший день літа Ганді був на морі, в Одесі. Ми сміялися, що можна скидати друзям: «ще місяць тому він був у притулку, а в перший день літа – на морі. А ти що?». Ми по роботі їздили в Одесу – взяли його з собою. Кажуть, що собаки складно переносять машини. Але він заліз собі під сидіння та спав. В Одесі на морі гуляв, такий компанійський пес, вже багато всього побачив. 

САШКО: Є ще така штука: Ганді не знає, що він – собака. Сидиш ввечері, дивишся «Теорію великого вибуху», собака лежить на спині, пузом догори. Ми вирішили, що треба його обережно підводити до того, що він собака, щоб у нього не було стресу (сміємося).

Коли ми забрали його, зайшли в ліфт із дзеркалом на весь зріст. Він побачив своє відображення – це був найбільший двобій у його житті (сміємося). Ми хвилювалися, що це надовго. Зайшли в квартиру і тоді зрозуміли, що в нас шафа з величезним дзеркалом у коридорі. Він спочатку гавкав на себе, але ми йому пояснювали, що це він сам. Ганді це з часом якось зрозумів.

МАРІЧКА: З пари ми перетворилися на сім’ю. Ганді вже частина нас, ми про нього часто говоримо. З появою Ганді ми почали більше гуляти. Часто, коли ти приїжджаєш після роботи втомлений, тебе це перемикає. Іноді можемо навіть о третій ночі з ним гуляти.

САШКО: Київ стає зручним для людей з собаками. Це дуже людяне місто. Зрозуміло, що тут немає особливих місць для вигулу собак. Що стосується закладів, то в порівнянні зі світовим досвідом, в Києві це скоріше відкритість самих працівників. Ми взяли його з притулку весною, коли погода гарна і дуже багато літніх майданчиків. Часто зустрічали ситуацію, коли перебування в закладі з тваринами не є політикою закладу, але може бути політикою окремого офіціанта. Ти розумієш, що їм може за це влетіти. Те саме з водою, яку пропонують для домашніх тварин. Якщо в Європі є навіть одноразові мисочки для собак, то в Києві це: «Зачекайте, ми зараз пошукаємо, куди налити воду». Це все про відкритість людей, Київ поступово розкривається. Мені здається, більше проблем у людей,які мають великих собак.

МАРІЧКА: Звичайно, це також відповідальність самих господарів. Прибирати за собакою, мати з собою пакетики. Власники собак мають бути готові доглядати за місцем, в якому знаходяться.

САШКО: Ганді вже був в 5 ресторанах, на морі в Одесі, у нас на роботі, він бував на лекціях. Всього декілька разів було таке, що нас не пускали до якогось закладу. В Одесі хотіли зайти в грузинський ресторан поруч з квартирою, яку знімали. Вони розхвилювалися, попросили почекати, поки дізнаються. Потім вибачилися та сказали, що не можна.

Тут питання не  втому, щоб боротися за права, чи погрожувати постом на фейсбуці. Треба просто людям, які мають собак, показувати свою відповідальність, щоб власники закладів побачили, що ніякої проблеми в цьому немає, ніхто нікого кусати не збирається.

САШКО: Але з іншого боку, ніхто мені не тикає пальцем, коли я розкидаю десь речі. Можна спихнути на собаку завжди. Насправді, тут питання більше стосується людей, у яких ніколи не було собаки. Якщо ви берете її з притулку, звісно, у вас можуть бути дрібні проблеми, але вони будуть пов’язані зі самим собакою, а не з тим, що він з притулку.

Є особливості собаки, немає особливостей собаки з притулку. Про це треба пам’ятати. Це ніби люди, які беруть дитину з дитячого будинку, будуть казати, що їх дитина в 14 років бешкетує, бо вона з дитячого будинку. Але це неправильно, бо багато дітей в 14 років бешкетують.  Тут таке ж. Усі собаки, коли маленькі, можу погризти взуття або напісяти.

МАРІЧКА: Ганді любить по столах лазити. Ми все прибираємо. Навіть квіти, які стояли у вазі, перевернув. Одну книжку з’їв. Але то була не дуже важлива для мене книга. У нас просто бібліотека, я збираю книжки, бо читаю лише друковану літературу.

САШКО: Поруч ще були Жадан і Ліна Костенко, але він їх не чіпав. Напевно, вирішив, що не буде гризти нормальні книжки.

МАРІЧКА: Ми дружимо з собаками, дітьми і дорослими. Він підходить, обнюхує, якщо на нього починають гарчати, то він захищається – гавкає. Якщо це хтось адекватний, вони починають гратися. Маленьких він намагається не чіпати, щоб їм нічого не зробити. Ми зустрілися з коргі о 10-ій вечора біля будинку, і вони там таке витворяли, коли гралися. Були дуже схожі характерами, знайшли одне одного. На великих собак часто гавкає, коли відчуває, що ми його захищаємо.

Для мене показовий момент з м’ячиком. Зазвичай собаки не віддають його просто так і фішка в тому, що ти видираєш м’яч. А він просто віддає, йому по приколу бігати, приносити і віддавати. В нього немає цієї агресивності.

САШКО: Він в цьому притулку був найменшим собакою за розміром. З одного боку, інші його захищали, з іншого – його формат – це домовлятися. Він не міг там силу проявляти.