ЦЕЗАР ВДОМА

Цезаря разом з братом врятувала з вулиці Олександра. Зараз він щасливий член родини Марти:

Зараз вже не згадаю, коли вперше в мені прокинулось бажання мати чотирилапого друга. Скільки свідомо себе пам'ятаю, стільки й мріяла про собачку. На жаль, в дитинстві це була нездійсненна мрія, батьки були категоричні у своєму рішенні щодо домашнього улюбленця. Однак, настав момент коли я вже самостійно змогла вирішувати. Згодом зрозуміла, що момент прийшов, далі нема куди тягнути. Хочу і все!

Думка взяти собаку з вулиці/притулка виникла не одразу. Спершу у нашої сім'ї з'явилась потреба у веселому компаньйоні, після чого настав час довготривалого пошуку. Передивились характеристики десятки порід, сотні відеороликів про щенят на ютубі, а в один момент мою увагу привернув до репосту друга у ФБ "Щасливих історій собак" з Хочусобаку.

Саме в той момент прийшло осяяння: "Друга та дружбу не купують, вони самі тебе знайдуть", та розуміння того, що собака — не статус чи спосіб довести всім, що у мене крутіша чи дорожча порода. Це створіння, яке як ніхто відчуває твій настрій та без жодних вигод або амбіцій сподівається на вашу дружбу. Тоді пішов відлік часу і пошуків друга. Підписалась на сторінки волонтерських груп, уважно читала усі дописи знайомих про собак, що шукають сім'ї, в надії зустріти той самий мокрий ніс.

Чітких критеріїв відбору не було. Радше бажання знайти когось близького за темпераментом, активного (так як ведемо активний спосіб життя) та веселого. Без шкідливих, кусючих та агресивних звичок. Лише у сина було важливе прохання: "Дуже мохнатий собачка, а язик такий великий, щоб він мене ним лизав". Тому на кінцеве рішення впливала довжина язика та шерсті!

Перша зустріч була дуже спонтанною та несподіваною. Був робочий день. Я була у справах недалеко від того місця, де на перетримці був наш майбутній Цезарчик. Маючи кілька вільних хвилин, пролистала стрічку новин і побачила його, а точніше їх. Тих самих веселих хлопців, братів-акробатів, що шукали сім'ю. Не могла відвести погляду від фото, оскільки було одразу зрозуміло, що це той самий позитив, якого ми шукали. Дві хвилини і я вже телефонувала опікуну. Приємною несподіванкою стало те, що щенята перебували зовсім поряд. Довго не думаючи, хвилин через сорок після того як вперше побачила Вінні та Пуха на фото, вже могла їх почухати. Насправді, враження неймовірні та збереглись в повній емоційній насиченості й до сьогодні. Нас зустріла Олександра (з впевненістю можу сказати, що це найкрутіша опікун-волонтер в цілому світі). Вона вивела двох округлих, мохнатих, пузатих, веселих, просто неймовірних цуценят, які побачивши тебе, просто падали на землю в очікуванні почухончиків їхнього рожевого животика. Олександра детально розказала про те, як вони опинились у неї, особливості утримання та догляду собак, культурно та ввічливо розпитувала про нашу серйозність та усвідомленість відповідальності людей, які беруть собаку. Все якось швидко минуло і в голові просто крутилась думка, що ось один з цих хлопців буде нарешті з нами, і байдуже хто з них, кожен мав свою харизму та таку милу собачу посмішку.

Через день після першої зустрічі ми вже були разом. Очікувала вся сім’я. В душі турбували хвилювання, а раптом не впораємось, а що якщо ми не сподобаємось щеняті, а що як… І таких сумнівів було багато, але все швидко минулося, коли ця пухнаста лапа переступила наш поріг. Хочу наголосити, що складності завжди є, інше питання, як ви до них ставитесь. Потихеньку ми вивчали один одного, звички, вподобання та настрої. З цим цим нам допомогала найкращий опікун Олександра, яка 24/7 була нашою моральною підтримкою, порадницею і просто прекрасним консультантом з адопції. 
Перший період має якусь таку магію собакопізнання. Він остерігається, але тим самим проявляє потребу в любові, ну і звісно почухончиках. Демонструє, що категорично йому не до вподоби, одночасно стараючись всім тобі догодити. Звісно були й малі пакості, але як же без них. Ми все сприймаємо з позитивом, намагаючись самостійно дресирувати нашого обранця. 
P.S. Найбільша складність — це його любов до солодощів та крадіжок їжі зі столу. Нашого хлопця самого не залишиш і на 5 хв. Якщо на столі є якісь смаколикі, тоді їх не стане 100%.

Наш Цезар — суцільне здивування та радість. Безліч моментів пов'язаних з тим, як він нас дивував, а радувати це його професія. Він в нас працює на посаді "найбільший позитив". Вже стало зрозуміло, що він буде відкривати свій театр "Собачої театральної майстерності", оскільки він фахівець у прояві та відзеркаленні емоцій, дуже швидко реагує в який момент треба жалібно дивитись тобі в душу, інколи посміхатись на всі свої ікла, а в який просто скажено танцювати на кухні разом. Цезар готовий на все, і це без перебільшень, ну звісно лише на пару зі своєю сім'єю. 
Пухнастий друг ранком навіть дає підказки у виборі гардеробу, на вулиці здатен концентрувати твою розсіяну увагу, знаходити твої загублені речі і дисциплінувати всю сім'ю.

Він дуже дружелюбний собака. Якщо він не відчуває агресії у відношенні до себе то грається з усіма, і навіть не має значення розмір його друга чи то шпіц чи то алабай. Цезар хлопець заводний, головне, щоб було з ким тусити на районі. Правда, ідентифікує себе з крутим чуваком з розмірами сенбернара, а ми йому й не стараємось заперечувати, бо насправді він крутий. Готовий гратись і з котами, але чогось вони його не сприймають і просто втікають, хоча він ще сподівається знайти друзів й серед котячих.

Пішов вже 5 місяць нашої дружби. Хочу наголосити, що ми раді кожному дню проведеному разом. Він не змінив наше життя, просто сформував інше ставлення до нього, таке ж позитивне як він сам, легко-пухнасте й невимушене, насичене позитивними емоціями та вірою в дружбу. Я впевнена, що наша зустріч була не випадковою і це він нас знайшов й обрав, а не ми його, щоб поділитись нескінченною радістю та внести свої корективи. 

Будь-які життєві проблеми здаються смішними, і навіть коли напливає депресія чи просто поганий настрій він витягне тебе з усього своїм мокрим носом.

Якщо ви задумались про чотирилапого друга, і навіть дочитали цю розповідь, то у вас точно з’явиться друг. Решта — питання часу. Заглядайте в кожну мордочку і одного разу побачите того, кого шукали і того, хто на вас чекав. Це може бути зустріч на зупинці транспорту у зливу, в притулку для тварин, а може бути зі сторінки Хочусобаку. Головне — це буде Ваша мордочка. В один момент страх буде позаду. Звичайно, сумніви і вагання будуть завжди, але якщо ви готові бути комусь справжнім другом і нести відповідальність у вигляді турботи, то проблем не існуватиме. Родовід собаки чи її генетика — не запорука дружби. Дружбу не купують, тому що важлива лише спільна взаємовідданість. Собаки з притулків чи без родоводів не гірші, вони інші, вони унікальні і єдині такі в своєму роді позитивні друзі.