Звати Хаку, був Террік. Ми довго вибирали ім'я і назвали на честь дракона з мультику Міядзакі. У мене була мрія мати собаку з самого дитинства, але батьки забороняли — стандартна історія. Тому коли я почала мати окреме життя, думки про собаку почали з'являтися все частіше. Але у мого хлопця все дитинство була собака і він розумів, наскільки це велика відповідальність, тому трохи мене стримував.

Коли ми таки вирішили взяти собаку, то зрозуміли, що немає якоїсь конкретної породи, яку б ми хотіли. А поруч була подруга, у якої собака з притулку і вона дуже класна. Ми зрозуміли, що нам подобається саме такий тип собак: волохаті, тер'єристі і нестандартні.

У нас було чітке уявлення, яку собаку нам хочеться. Вона обов'язково мала бути волохатою. А ще ми хотіли, щоб вона була невелика і хотілося взяти дорослу, десь від пів року. І звісно, окрім цих зовнішніх ознак хотілося як в кіно: побачити і відчути, що це воно. Із пошуком ми пройшли усі кола пекла. Здається, я тоді нон-стоп гортала усі пабліки із собаками, заходила на всі фонди і притулки, а потім ми разом дивилися варіанти і починали дзвонити.

Основне розчарування було у тому, що часто ту собаку, яка сподобалась, уже забрали. Так було разів десять. В одному притулку мене навіть довели до сліз тим, що я маю приїхати дивитися собаку із татом, бо він власник квартири. Я розумію, що всі дуже серйозно ставляться до того, куди попаде собака, але тоді пам'ятаю, що мені було дуже образливо, бо я знаю, яка я відповідальна.
Так тривало два тижні і на якомусь моменті я здалась, навіть проглянула olx, бо подумала, що уже легше було б купити. Але тут наша подруга скинула нам пост з одного пабліка і там був пес як з острова собак. І ще він був у Броварах на перетримці, що дуже близько і зручно. Ми одразу подзвонили і домовились приїхати. Пам'ятаю, ми тоді трохи здивувались, бо у нього наче не було хвоста і задні ноги були якісь дивні, але ми подумали, що на місці розберемося.

Ми приїхали у приватний сектор і нам вивели якесь сіре волохате щось, яке наче повзло по землі. Ми протягнули руки з вкусняшками, присіли. Пес одразу підійшов з'їв і в принципі, не тікав, дав себе погладити. На фото він був білий, а вживу виявився сірий і максимально наляканий. У нього був хвіст, але він притискав його настільки, що здавалося, що його нема. Загалом, він здався нам дуже милим і спокійним, і ми якось моментально вирішили, що візьмем його. Сходили вибрали для нього шлейку і ввечері нам його вже привезли.

Він усе своє життя провів у клітці і не бачив міста, вулиць, багато машин, людей. У перший вечір він не знав як підніматися по сходам. Ми занесли його на руках і він десь хвилин 20 просто стояв у коридорі, не рухаючись. Далі ми вирішили його помити, бо він був дуже брудний і о чудо, він виявився білим. Першу ніч ми тривожились за нього, але він просто поспав на своєму килимку.

Загалом, він виявився супер обережний і вихований. Я чекала гіршого. Але він ні разу нічого не гриз, не влаштовував гармидер, у нього не було проблем із тим, щоб ходити в туалет на вулиці чи підбирати щось. Він дуже розумний і швидко вчить команди. Знає де його місце, як ходити на повідку, щоб не тягнути, не боїться залишатися дома сам. А ще він супер тактильний і любить дивну погоду (вітер, дощ, мокрий сніг). Але його основна проблема — він дуже тривожний і йому важко на вулиці. Перший час він не махав хвостом взагалі і особливо не радів. Найкращим рішенням було звернутися до зоопсихологині і вона дуже допомогла із вектором руху, пояснила, як себе поводити і що потрібно багато часу, терпіння і любові, щоб він розкрився.

В нас немає інших тварин, тільки рослини і він до них прекрасно ставиться, тобто він їх не чіпає)) Є декілька собак, з якими він грається, але загалом ми його найкращі друзі, особливо коли кидаємо пулер.

Хаку з нами рік і чотири місяці. Перші місяці ми дуже багато займалися Хаку і його адаптацією. Дуже допомогло, що ми працювали з дому і могли приділити йому максимально багато уваги. Змінилося те, що тепер ми виходимо двічі на день мінімум.

Людям, які думають завести собаку я раджу звернутися до зоопсихолога перед тим, як брати собаку, а потім як візьмете. Це так полегшує життя, бо саме спеціаліст може допомогти вам зрозуміти, що собака — це особистість зі своїм характером і своїми потребами, з якими треба рахуватися. Це дуже соціальна тварина, яка у чомусь нагадує малу дитину. Вона не створена для того, щоб виконувати усі ваші забаганки. Але у ваших силах побудувати стосунки на довірі та любові і зробити себе і вашу собаку щасливою