Єдиним критерієм була неможливість забути собаку, тоді ще першого пса, німецьку вівчарку Теда, якого забрала додому. Це як з першим коханням з першого погляду) просто побачила фото і думала про нього, прокручувала варіанти, як забрати до себе.
А про нинішнього корса Капріо дізналась випадково , що сім’я його хоче віддавати, поїхала на зустріч, хоча не було ніяких планів на нього. Відповідно і критеріїв бути не могло)
Зі своїм першим псом вперше зустрілась у квартирі волонтера, яка ним опікувалась. Я чомусь приїхала в фатиновій пишній спідниці, а він зразу ж звалив мене на підлогу, аби обніматись. Сказала волонтерка, що вперше бачила таку його реакцію на когось. Любов з першого погляду, однозначно)
приняв во внимание опыт других людей, я твердо решила, что если у меня когда-либо появится собака, я возьму ее с улицы.

А з нинішнім Капріо була чуть інша історія. Фактично перехопила його між господарями і притулком.
Приїхала до колишніх господарів, послухала масу причин чому його віддають із сім’ї. Аж раптом він влетів у кімнату з прогулянки, кинувся на руки, просто не відходив. Коли прийшла пора прощатись, перегородив вихід з повідком в зубах і не випускав.

Господарі запропонували спробувати вийти з ним на вулицю, перевірити, чи буде він мене взагалі слухати. В результаті він просто пішов слухняно за мною прямо на заднє сидіння авто. Збоку це явно виглядало, як ідеальний сценарій фільму. Я не планувала Капріо, він сам до мене переїхав, а я не мала нічого проти)
 

І з першим Тедом, і з Капріо моя перша ночівля була однаковою - я боялась, що мені перегризуть сонну артерію) бо насправді це специфічний момент, коли у тебе вдома опиняється важча за тебе собака, а ти ще не до кінця розумієш, наскільки вона адекватна і керована.
Але ні Тед, ні Капріо жодного разу ніяк себе не скомпрометували.
 

Тед був взагалі безпроблемною собакою, ось прямо зовсім жодної проблеми, взагалі! З першого нашого дня він став зі мною єдиним цілим. Зараз про це згадую і сама собі не вірю, що так буває.
Капріо - це містер з характером, капризами і власною думкою. Мені потрібен був час, аби стати в його очах авторитетом, аби він почав повноцінно виконувати команди, зрозумів своє місце в будинку і перестав претендувати на першість.

Тед прожив у мене 3 роки. Але він не пережив раптову операцію, не вийшов з наркозу. Буквально через 3-4 дні після його смерті з’явився Капріо.
Я собі це пояснила тим, що значить йому нова сім’я виявилась потрібнішою, тому все так швидко і блискавично сталося.
Мабуть я не встигла до кінця вийти з шоку від втрати і зрозуміти, що сталося, бо всю любов негайно акумулювала в Капріо. Як замісна терапія мабуть, не знаю)

З Капріо ми разом уже 5 місяців, а по відчуттях 5 років) він різний, дуже хитрий і розуміє мене навіть не з півслова, а з пів емоції, півпогляду. Буває враження, що це людина в тілі собаки і прекрасно розуміє все, про що я говорю)) в моменти, коли мені хочеться зірватись, він так тонко ловить мій стан, підходить, кладе голову на коліна і обнімає важкими лапами.
Я не можу сказати, що раніше не любила собак, а навпаки, я завжди була їх фанатом. Але з появою собаки саме з притулку, коли дала можливість щасливо доживати своє собаче життя, зрозуміла, як сильно можна любити, коли любиш. Ніби серце у мене стало нееееймовірно великого розміру від цієї любові)