Це Рижуля — ім’я не міняла. Ще її називаю Жуля, Жульєтта, Жу — вона все розуміє.
Пам’ятаєш момент, коли вперше подумала завести собаку?
Переломного моменту не було, оскільки до того рік подумувала взяти собаку, думала може це буде коргі, але глибоко в душі відчувала, що все ж маю зробити добру справу для тварини з вулиці. Потім думала стати опікуном дистанційно. Одного дня літом я гортала стрічку в інста, побачила Рижулю, дуже сподобалась, зберегла фото. Потім вже восени настав переломний період в моєму житті і я зрозуміла, що без подружки під боком не справлюсь і знайшла опікуна Рижулі — Маруся Маринина. Домовились про знайомство з тваринкою, а через тиждень я її забрала
Чому ти вирішила вдочерити безхатню собаку?
Це істинний прояв реальної турботи про тварин з вулиці. Будь-яка допомога важлива звісно, але коли ти підгодовуєш собак на вулиці це хоч і добре, але не вирішує проблему, а тут ти береш і робиш кількість безпритульних тварин на 1 менше. Якщо люди почнуть так робити, то це дійсно дуже добре може вплинути на ситуацію з безхатніми тваринами. Ну і хотіла віддану подружку, вуличні собаки саме такі.
Обираючи собаку я мріяла, що вона буде невелика, з добродушним характером. Загалом слухала інтуїцію. Побачила Рижулю і зрозуміла, що це моя собака.
Рижуля жила зі своїм сином Лео, якому було вже 8 місяців, на перетримці, до цього у притулку, а влітку, ще раніше —на базарі у Бортничах. Там з них певно знущалися, в її сина знайшли кулі в тілі, а в самої Рижулі є сліди від пролежнів, вона дуже боїться різких звуків (певно десь ховалась і завмирала на довгий період).
Коли я приїхала до неї, то тільки в дорозі дізналася, що в неї є син, але він дорослий і йому потрібно вчитися жити одному (йому потім також знайшли сім’ю, в Харкові). Рижуля здалася мені дуже доброю, тихою і відданою собакою, пробувала її вигулювати на поводу — вона дуже добре себе поводила. Через тиждень я приїхала до неї вдруге і вже забрала.
Коли ввечері ми приїхали додому, Рижуля хвилин 30 безперестанно виляла хвостом, лащилася, дуже раділа, потім я показала їй всю квартиру, погодувала, напоїла, погладила і ми заснули— нічого особливого. На ранок тужила звісно і потім ще десь тиждень була трохи сумна і задумлива. Єдиний вихід — ласкаво і з турботою ставитися до собаки, проявляти любов.
Спочатку я боялася, що собака буде гризти чи ламати щось — насправді вона взагалі часом навіть боїться приблизитися до чогось, не те що чіпати.
Дуже швидко привчилися до туалету на вулиці — до 7 днів.
Дивувала і досі дивує тим, що вона дуже тиха, часом забуваю, що вона є вдома.
Вдома тварин більше нема і не було. Рижуля не хоче дружити з іншими собаками, може огризнутися, коли вони нав’язливо знайомляться, але їй цікаво роздивлятися інших собак. Є лише один джентельмен, на якого вона не гавкає — чорнявий Фантик з нашого під’їзду (може, вона в нього закохана).
Ми разом 1 рік. Я взяла її 1.11.2019 у віці близько 3 років, в паспорті записали 1.11.2016 як День народження.
З появою Рижулі я стала перш за все терплячішою і певно трохи спокійнішою. Особливо вона спасала мене, коли був жорсткий карантин, всі люди сходили з розуму вдома, а ми гуляли, раділи один одному.
Що би ти порадила людям, що замислюються взяти безхатнього песика?
Перш за все потрібно розуміти, що ти береш собі друга, члена сім'ї, якому потрібна увага і турбота. Твоє життя точно не буде таким як раніше, але в ньому точно буде більше приводів посміхнутися і розділити переживання. Для початку краще приїхати до тварини і познайомитися з нею, подивитися не її характер. Якщо все ж хтось вирішить, що поки не може брати тварину — дуже гарна ідея - це стати опікуном дистанційно."
